Едуард Єфіменко: «Подолання корупції, чесні та справедливі суди - фундаментальні реформи, які необхідно максимально інтенсифікувати. Для цього маємо історичний час, коли симуляція змін навряд чи вдовольнить суспільство, потрібна якість» Ч.1

22 травня 2023
 Едуард Єфіменко: «Подолання корупції, чесні та справедливі суди - фундаментальні реформи, які необхідно максимально інтенсифікувати. Для цього маємо історичний час, коли симуляція змін навряд чи вдовольнить суспільство, потрібна якість» Ч.1

Про багато чого, що стосується болючої і складної для України теми корупції, яка довгі часи підривала авторитет країни на міжнародному рівні, створювала реальну загрозу безпеці держави, обмежувала конституційні права і свободи українців, про формування антикорупційного громадського руху UA-INDEPENDENT поговорили з Едуардом Єфіменком - головою ВГО «Комітет по боротьбі з корупцією», справжнім першопрохідцем на ниві боротьби з корупцією в Україні та прикладом для наступних поколінь громадських діячів у цій сфері

Ярослава Ничипоренко, шеф-редактор UA-INDEPENDENT

Сьогодні можна стверджувати, що громадський сектор в Україні є достатньо розвинутим. Разом з тим, експертна думка одностайна у тому, що цей сектор треба посилювати й надалі. Ви були одним з перших в Україні, хто створив громадську антикорупційну організацію(яка до речі працює вже 18 років). Ви маєте двадцятирічний досвід роботи громадського діяча, тож було б цікаво дізнатися, як усе починалося?

– Юридично наша громадська організація з’явилася у 2005-му, але ідея щодо її створення народилася у моїх думках давно. Події Помаранчевої революції, початок президентства Віктора Ющенка – то були часи громадського піднесення, активності, а разом з тим, і можливостей. Нам здавалося, що Україна має шанси стати частиною європейської сім’ї, приєднатися до НАТО. Суспільство хотіло змін, реформ. Бізнес бажав комфортного клімату для свого розвитку без надуманих бар’єрів, зарегульованості, корупції, свавілля від силовиків. Звісно запит на створення антикорупційної громадської організації був дуже високим. Я сам виріс із бізнес середовища, дуже добре розумівся на проблемах підприємців, на тому, як їх сформулювати для влади, щоб відбувався діалог і зміни на краще. Ми мали великий заряд енергії робити Україну по-справжньому європейською. У цьому сенсі не було проблем. Складність полягала у тому, що, на жаль, наші сподівання щодо швидких змін були надто завищені. Ми не усвідомлювали, що цей шлях буде довгим, тернистим, таким, що потребує витримки, системності, нового досвіду, підходів і світосприйняття. Утім, кожна з країн, котрі вважаються сталими демократіями, так чи інакше проходила свій шлях перетворень, і він не був легким. Згодом усвідомлення прийшло, що найцінніше досягнення західного світу – верховенство права, слід вибудовувати крок за кроком, цеглину за цеглиною, старанно та послідовно, а потім ще й постійно захищати від знецінення. Цей важкий шлях за нас ніхто не пройде, тільки ми самі.

Як гартувалася ваша організація, ви особисто як громадський діяч, з огляду на практичну відсутність в Україні культури контролю за діяльністю влади з боку громадянського суспільства? З якими проблемами Вам прийшлось стикатися?

– В країнах з розвинутими демократіями, до пулу яких ми націлені увійти, існування культури громадського контролю за діяльністю органів публічного управління та їх посадових осіб, за дотриманням конституційно закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян вимірюється багатьма десятиліттями або, навіть, століттями. В Україні така культура тільки формується. Процес іде складно, кількість громадських структур збільшується, однак далеко не завжди це означає якість у сенсі реалізації ефективного контролю за владою. Вважаю на це потрібен час, певний рівень правової і політичної обізнаності, загальний культурний рівень, але згодом неодмінно кількість переросте в якість. Зрозуміло, що першопрохідникам, таким як ми, довелося на собі сприймати увесь спротив старої системи, яка сильно пручалася принципам відкритості, прозорості, публічності, які ми намагалися прививати владі, щоб мати можливість здійснювати громадський контроль. Ми прагнули не допустити , попередити або усунути дії представників влади за межами законності й правопорядку. До нас надходили сотні звернень від бізнесу і просто громадян, права і свободи яких порушувалися на підставі слабкого реагування з боку компетентних органів або взагалі його відсутності. І майже за кожним таким випадком стирчали чиїсь «корупційні вуха». Тож, звісно, на мою адресу здійснювалися різного роду погрози, були й замовні брудні статті у низькопробних медіа з метою залякати, завдати іміджевого удару, очорнити, скомпрометувати. Можливо такі пасквілі й досі блукають в інеті. Корупційна складова старої системи не хотіла міняти правила гри, тому й чинила жорсткий спротив. Я пережив багато чого, мав справжній іспит на витримку, характер. Не зійшов з дистанції і не зламався, бо попередньо був загартований у бізнесі, пройшов 90-ті, з рештою розумів, що антикорупційна громадська робота потрібна в Україні як повітря, і хтось її повинен робити. Скажу більше, нашій організації скоро 20 років, та чи поменшало антикорупційної роботи – питання риторичне. Досвід і уроки, винесені нами за два десятиліття, є для нас надважливою підставою для більш ефективних кроків щодо вирішення основних завдань українського сьогодення – правової держави і корупції. Так, понад усе досягнення першочергової цілі - перемоги у війні з російською навалою та звільнення всіх окупованих територій. Тут маю зробити акцент: усі ці завдання перетинаються і тісно пов’язані. Я у цьому переконаний.