Партнерство та диверсифікація ринків

16 травня 2023
 Партнерство та диверсифікація ринків

Якщо до 2014-го року питання географії українського експорту по великому рахунку лежало в площині вибору між ЄС та рф і створеним нею Митним союзом, то за останні роки, ще до повномасштабного вторгнення росії в Україну, ситуація змінилася докорінно

На тлі першості ринку ЄС як умовної цілісності для збуту наших товарів стала все більше увиразнюватися географічна диверсифікація українського експорту. Ринок росії почав невпинно втрачати своє значення для наших виробників, наближаючись за своєю вагою до учасників групи інших країн, які сукупно стали споживати більш як половину українського експорту. До Польщі, Туреччини та інших п’яти найбільших партнерів – Італії, Індії,Єгипту, Китаю та Німеччини спрямовувалося відповідно від 7% до 4% загального експорту українських товарів. Це при тому, що взагалі на ринок жодної окремо взятої країни не постачалося більше 8% експортованих з України товарів.

Водночас наш експорт до Польщі та Туреччини став досить диверсифікований порівняно з постачанням до більшості віддалених ринків, куди надходять переважно зерно, олія, метал та руда. До прикладу, окрім електропроводки, Польща є великим ринком збуту для української меблевої промисловості, продукції деревообробки. Туди ж активно збуваються наші труби, кондиціонери, пральні машини, сантехнічні вироби, керамічна плитка, одяг, взуття, шкіряна продукція, паперово-картонні вироби, мила, косметичні препарати, консервовані овочі та плоди, соки, кондитерка.

Українські товари досить динамічно стали виходити й на турецький ринок. Зокрема, якщо донедавна туди збували здебільшого металургійні напівфабрикати та сільськогосподарську сировину – це була ніша переважно вітчизняних олігархів й транснаціональних трейдерів, то останнім часом стрімко набрали темпи й обсяги поставки українських товарів, зокрема і з вищою часткою доданої вартості. Україна стала дуже активно експортувати до Туреччини мінеральні добрива, вершкове масло, цукор, продукцію суднобудування,комплектуючі для двигунів, продукцію деревообробної промисловості. Навіть, за домовленістю з турецькою стороною для вітчизняного малого та середнього виробника з'явилася можливість постачати яловичину.

До повномасштабного вторгнення рф, стрімке зростання для українського експортера ваги польського та турецького ринків збуту, що наближало до перевершення російського, з одного боку, було цілком закономірне, а з другого – потребувало урахування суттєвих ризиків на довгострокову перспективу.

Звісно, поставки на ці найближчі сусідні ринки є природніми й найпростішими для українського малого та середнього бізнесу, особливо в порівнянні з віддаленими ринками в Азії, Африці чи Америці. До того ж, саме Польща та Туреччина ще в 1990-х були основними партнерами так званої човникової торгівлі, а польські й турецькі компанії давно мали інтерес до різних форм співпраці і кооперації з українцями.

Справа в тому, що практика надмірного фокусування українського бізнесу, особливо малого та середнього, на торгівлі тільки з одним чи двома гравцями, з часом може породити небезпечну залежність. Наслідки однієї величезної залежності ми вже долаємо тривалий час.

Ключову роль тут має відігравати держава, від якої буде залежати, чи зможе український малий та середній виробник не зациклюватися на ринках сусідніх країн і чи матиме інструменти, підтримку та необхідну інфраструктуру для виходу й на ринки більш віддалених країн – у Європі, Азії, Африці, Америці. Адже товари туди донедавна мали можливість постачати переважно тільки великі українські компанії або транснаціональні монстри.

Представник ТПП України в країнах МЕРКОСУР, Едуард Єфіменко