Україна, де панує закон і справедливість - реальна перспектива

Очевидно, і після війни питання «як досягти України без корупції?!» буде відкритим. Водночас це і складне, і просте запитання. Втім воно має відповідь: історичні паралелі підказують приблизні шляхи дій, до яких повинне вдаватися суспільство. В Європі такі процеси почалися ще в середньовіччі. Всевладдю прогнилої та корумпованої аристократії поклала край буржуазія, яка сама сформувалася з міських ремісничих цехів – товариств вільних людей, котрі гуртувалися для захисту своїх персональних, цілком прагматичних інтересів

Сучасна Україна мала декілька Майданів як найвищих проявів громадської активності проти порушення прав людини та громади, проти засилля корупції, але вони були спалахами суспільної енергії лише на певний час. Ці помилки потрібно виправляти, тобто ми повинні йти далі в своєму еволюційному розвитку й конвертувати такі прояви в постійну самоорганізацію небайдужих громадян (у вигляді громадських груп, організацій, рухів), котрі виключно в рамках Конституції здійснюють перманентний контроль за діями влади. Саме так виникло громадянське суспільство на Заході. Саме так, насамперед навчившись контролювати владу, європейці досягли своєї нульової толерантності до корупції.

Життєздатність корупції в Україні забезпечується декількома факторами – інституціональною слабкістю держави, неефективною правоохоронною системою, корумпованими представниками еліти, круговою порукою в колах «касти недоторканих». І разом з тим, високий рівень корупції в Україні насамперед обумовлений нездатністю громадян до самоорганізації у довгостроковій перспективі, до створення ефективних стійких інституцій, спроможних до жорсткого нагляду за тими, кому вони довіряють бути у владі та формулювати як сьогодення, так і майбутнє держави.

Природа безкарності і корупції випливає з можливості вузького кола людей – «господарів життя» ставитися до абсолютної більшості громадян як до сумнозвісної «біомаси», а також з їх можливості контролювати державну політику, та увесь спектр життєво важливих для переважної більшості українців напрямків існування. Абсурд ситуації полягає в тому, що через свою байдужість, неосвіченість, страх, незгуртованість, небажання самостійно мислити, абсолютна більшість сама своїми руками надає цю можливість абсолютній меншості, зовсім не бажаючи виконувати роботу над помилками і витравляти із своєї свідомості риси «біомаси».

По суті першопричиною політичних процесів в нашій державі завжди була безперервна боротьба політико-економічних груп за сфери впливу , ресурси, власність. Держава як представник народу є неефективною, бо довгий час її безкарно і безжалісно шматували у своїх особистих інтересах декілька олігархічних кланів і дотичних до них фінансово-промислових груп, які мають свої партії, парламентські фракції, громадські структури, телевізійні канали та інші інструменти, що допомагають їм перетворювати політику в захист особистих бізнес-інтересів, але ніяк не в діяльність, націлену на створення умов загального блага для розвитку всіх громадян.

Тож, коли новостворені антикорупційні органи інформують про покарання того чи іншого корупціонера, що в більшості випадків належним чином насправді не відбувається, це на жаль поки не полегшує стан загальної картини. Змінити загальну корупційну картину можна тільки зі зміною системи влади, зі змінами ціннісних та смислових установок людей у владі. Але чи вистоїш такого масштабу зміни на Майдані? Мабуть українці вже переконалися, що ні.

Першим кроком до припинення панування корупційного свавілля та відсутності справедливості у державі може стати реальне об’єднання і взаємодія людей, які мають однакові або схожі проблеми щодо корупції, порушення їхніх прав чи свобод, а також реальна спроможність середнього класу організувати контроль за діями влади. Це буде той фактор, з яким будь-яка влада, чи то у центрі, чи то на місцях, має і буде рахуватися. Це будуть ті суб’єкти, ті альтернативи, які в подальшому можуть підтримати громадяни на виборах, як природні основи для партій середнього класу. Якщо такі процеси запустяться, то формування в Україні стійкої демократії замість плутократії стане цілком реальною перспективою. Тоді, і перспектива сильної розвинутої України без корупції, де панує закон і справедливість, вже не буде такою примарною.

Заступник Голови Комітету по боротьбі з корупцією

Ігор Білодуб