Український світ змусить росію зламати свої хижацькі зуби

09 червня 2022
 Український світ змусить росію зламати свої хижацькі зуби

Коли між справами є трохи часу, завжди намагаюся продовжувати вивчення подій історичних, щоб краще розуміти сьогоднішні, у тому числі це стосується й війни з російською навалою   

Зараз окупанти зосередилися на  захопленні українського Півдня і Сходу, «продаючи», переважно своїм внутрішнім споживачам, ефемерну ідеологему про штучність сучасних кордонів України, як один з основних аргументів у пропагандистській війні імперців та українофобів проти сучасної Української держави.

Історія свідчить, що проект «Новоросія» своїм корінням сягає першої половини 19 ст. Концепт був вкинутий в політичний простір аби заперечити роль запорізьких козаків та іншого українського населення в залюдненні та господарському освоєнні Півдня та Сходу сучасної України. Саме тоді в Петербурзі працювали над створенням «великої російської нації», задля чого треба було зросійщити українців, і не тільки їх. Концепція була  повною фальшивкою, народженою в російській пробірці: мовляв, до приходу росії терени сучасного українського Півдня й Сходу  були пусткою без поселень, міст, шляхів чи господарської діяльності.

З тих самих часів політика Москви була просякнута духом концепту «Новоросії». Це стосувалося й СРСР – імперії, перелицьованої на комуністичний  лад. Щоб безповоротно винищити зі Сходу і Півдня все українське, комуністи не гребували засобами. Достатньо лише  підняти жахливі сторінки голодомору-геноциду 1932-33 рр.

Усі старі-нові концепції, І народжена в 19 столітті, і більш сучасна «Новоросія-2014», і сьогоднішні пропагандистські  істерики Кремля не витримують елементарної перевірки історичними фактам

*****

Багато хто час від часу мав зазіхання на осілу й хліборобську Україну. Українські еліти споконвіку вбачали своєю історичною місією витісняти різного роду кочівників з відвойованого в орди Степу - території між Дунаєм і Доном.   

Навіть з приходом на землі Степу татар у 13 столітті  український вплив на степових теренах не ослабнув. Наприкінці 15 ст. південні межі українських земель сприймалися як «до берегів Чорного моря, де гирло Дніпра , до рубежів Таврики і Тавані, переправи Дніпра». Цієї позиції українська еліта того часу трималася непохитно.

 На початку 16 століття у процеси за вплив на Степ включилися українські козаки. Опанування ними степового простору стало найбільш дієвою та адекватною відповіддю українського світу на стихійні спроби азіатських загарбників. По-перше, козаки досягли балансу щодо впливу  мусульманських сусідів, а згодом здобули перевагу, що відкрила шлях українському населенню до адаптації на степових землях.

Генеральна карта України часів середини 17 ст., створена французом Гійомом Левассером де Бопланом, окреслювала землі між лінією Брест – Курськ на півночі, південно-східним передгір’ям Карпат, гирлом Дунаю та Азовським морем. Спеціальна карта 1650-го року, з військовим призначенням, додавала  до України Люблінське, Київське, Белзьке, Руське, Подільське, Брацлавське воєводство та Покуття з Холмщиною. Історичний факт говорить про те, що Гетьман Війська Запорозького Іван Виговський заявив шведському послу: козаки домагаються «старожитньої  України, або Русі, де бувала грецька віра і де є ще мова аж до Вісли». Таке розуміння України було у в 18 ст., від нього йде усвідомлення й України 19 століття.

Друга половина 18 ст. була часом розширення українських територій та утворення Слобідської України. Українці, очолювані козаками, почали освоювати незаселені землі на схід від сучасних Чернігівщини та Полтавщини. Майже всі міста Слобожанщини засновані українцями: Суми (1652), Харків (1654), Золочів (1675), Вовчанськ (1674), Лебедин (1657), Охтирка (1654) та інші.

На фоні українського простору Слобожанщини поселення московітів були поодинокі. Українці становили майже 99% населення Слобідського краю. Але вже тоді цивілізаційні відмінності між різними спільнотами відчувалися гостро й у всьому: звичаях, психології, побуті, мові. Конфлікті ситуації з росіянами були типовою картиною тодішніх буднів.

*****

Початок  19 ст. мав для заселення сучасного Сходу і Півдня України кардинальне значення. Селяни з різних куточків України під прапором козаків закріпили своє остаточне домінування на освоєних південних і східних землях та зробили їх частиною української етнічної території. Понад те, запорожці взялися засновувати свої поселення в Криму. В кінці 18 ст. вони осіли на околицях Бахчисарая, Гезльова (Євпаторії), Кафи (Феодосії). Російській експансії козаки протиставляли швидке й ефективне освоєння східного й південного краю, а непроханим колоністам, інспірованим російським урядом, демонстрували свою організовану силу.

Зусиллями козаків Північне Причорномор’я остаточно набуло українського змісту. Навіть ліквідація Єкатериною ІІ запорозького козацтва кардинально нічого не змінила на цих землях, бо все, що робила там Росія спиралося на запорозький фундамент та на українські людські й матеріальні ресурси. Економіка краю, поселення, шляхи сполучення розвивалися на створеній запорожцями інфраструктурі та на господарському досвіді козаків. Більшість сучасних міст Південної та Східної України є продовженням давніх козацьких поселень. Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Херсон, Нікополь, Павлоград, Новомосковськ виросли із козацьких зимівників, містечок. 

Ліквідація Січі стимулювала подальше заселення українцями Північного Причорномор’я, яке вони освоювали та ніколи не втрачали там своєї кількісної переваги, і це було ще задалеко до включення цих земель у склад Російської імперії.

Населення того часу не вважало цей регіон «Новоросією», про що свідчить багато історичних документів, пам’яток. Там завжди зберігалося відчуття не просто  окремішності від росії, а й своєї причетності до спільного українського світу, і до українського масиву у сенсі світогляду.

Поява Ідеологеми «Новоросія»  була затребуваною тільки тому, що Російська імперія  потребувала витиснути з історичної пам’яті місцевих мешканців уявлення про регіон як частину української землі. В часи СРСР політика щодо українського Сходу і Півдня аж ніяк не змінилася: були масові вбивства, депортації, мордування, завезення робітників з росії. Після 2014-го, анексувавши український Крим та окупувавши частину східного регіону, у 2022-му путінська росія вдалася до повномасштабного вторгнення в Україну, щоб утримати контроль над Києвом.

Це було марним завданням для імперії сотні років тому, такими ж безуспішними виявляться кремлівські плани щодо України для останньої імперії сучасності, яка має всі шанси остаточно втратити свій геополітичний вплив та розвалитися. І, схоже, саме український світ змусить її зламати свої хижацькі зуби.

Едуард Єфіменко